Вже весь Інтернет облетіли фото та відео з відкриття пам’ятника у Бичкові. Хоч Рахів.City не був у темі зі всіма, але не зміг залишитися осторонь події! Тож, поки всі фалять за сприяння і підтримки кого зведено об’єкт, ми розвідали більше!
З-під чієї руки народився вівчар, як майстер працював над скульптурою та про дещо інше, – читайте далі.
Передмова
У пошуках захисту до ноги вусатого господаря полонин, схожого на опришка, в накинутому на плечі сардаку, вишиваній сорочці та гачах, підперезаних широким чересом на дві пряжки, пригортається бійцівський баранець. А двометровий бетонний велетень гордо спостерігає довколишні пейзажі урочища Ділок, спершись на палицю. Таким є пам’ятник вівчарю, який відкрили 18 вересня у Великобичківський ТГ.
Захід організували людний, з яскравими виступами аматорів художньої самодіяльності та нагородженням трударів полонин, які впродовж літа доглядали овець на високогір’ях у різних населених пунктах району.
Фото: Великобичківська ТГ/Facebook
Селищна рада навіть повідомила, що урочистість може стати зачатком нового фестивалю громади.
Що відомо про урочистості?
- Пам’ятник встановлено за кошти членів громадської організації «Гомор» (засновники – Степан Михайлович, Юрій Юрійович та Юрій Михайлович Сойми);
- Урочистості організували за сприяння Великобичківської селищної ради;
- Цінні подарунки вівчарі усіх громад Рахівщини отримали від народного депутата України;
- Під час заходу виступили учасники: народного ансамблю пісні і танцю «Лісоруб», зразкових «Бичківських музик» і фольклорно-етнографічного колективу Ясінянської школи мистецтв та директор Верхньоводянського СБК Іван Павлюк.
Фото: Zhulanov Petr
Інформація про автора
Ідею створення скульптури втілив Петро Жуланов з села Вільхівці Тячівського району.
Як розповів майстер-аматор, нинішній вівчар – прототип колишнього, який стояв на цьому ж місці при Союзі. Хоча погоджується, що має схожість зі своїм старшим колегою в Колочаві.
Таким він був колись
Трудився над бичківським бетонним виробом, декоруючи його під бронзу, більше місця. Вага вівчаря – 3700 кг. Його зріст – 2 метри 20 см.
Першою роботою П. Жуланова є пам’ятник закарпатському опришкові Пинті на околиці тячівського села Дубове. Виготовлена його руками велетенська струмкова форель прикрашає територію одного з місцевих кафе.
Найстаріший пам’ятник вівчарю – у Колочаві
Один з найстаріших пам’ятників вівчарю прикрашає центр села Колочава (Хустський район). Він має цікову історію.
У 1937 році у столиці Чехословацької Республіки Празі проходила виставка найкращих порід овець республіки. Підкарпатська Русь була представлена 50 вівцями, серед яких були і 10 овець з Колочави. З цього села до Праги поїхали вівчарі Малета Дмитро та Іваниш Іван. Колочавських овець оцінювальна комісія визналаа одними з найкращих, а вівчарі повезли додому нагороди: малу скульптуру «Пастора» (пастуха) – роботи чеського скульптора І.Вітка та грамоту Міністерства землеробства Чехії за перше місце. Та отримана скульптура у радянські часи стала праобразом для колочавського пам’ятника, який втсановили на початку 50-х років. У 2009 році монумент реставрували та перефарбували з білого у золотий колір.
Фото: Укрінформ
А найбільший – на Одещині
Найвищою в світі статуєю пастуха офіційно визнано гранітний пам’ятник, встановлений у 2016 році, на території етнографічного комплексу «Фрумушика-Нова» в Тарутинському районі Одеської області (там розміщений найбільший в Європі вівчарський комплекс з вирощування овець каракульської породи).
Його висота – 16,43 метрів.
