Кожна з багатоповерхівок Рахова – невід’ємна частина історії міста. Все багатоквартирне житло (крім сучасного, яке продають місцеві власники бізнесу) спроектоване та зведене ще за часів Союзу. А першим у Незалежній Україні збудував п’ятнадцятиквартирку для своїх працівників Карпатський біосферний заповідник.
Тож про перший будинок у Рахові, зданий за часів Незалежності, життя його мешканців та інше читайте далі.
Передісторія
Благий намір дирекції установи, яка прагнула забезпечити житлом власних науковців, затягнувся на більше десятка років. Різні перипетії та фінансові негаразди періодично призупиняли плани забудовника. У відомчому міністерстві нині флагману природно-заповідної справи в Україні вже навіть пропонували відмовитися від ідеї й перепродати будівництво. Але, завдяки послідовності тодішнього директора, все ж напередодні 2006-го проєкт, започаткований 1993-го, завершили врученням ордерів щасливим власникам квадратних метрів.
І відтоді історію першого багатоквартирного будинку в місті, зданого в експлуатацію в Незалежній Україні, творять і примножують у одно, дво- та трикімнатних квартирах сім’ї з немісцевими прізвищами Покиньчереда, Бундзяк, Регуш, Ляшенко, Борик, а також тутешніми – Антосяк, Довганич, Беркела, Папарига, Кабаль, Волощук та ін. Різні за світоглядом та індивідуальними звичками, вони разом працюють, сусідять та спільно дбають про свою нетипову багатоповерхівку і затишну прибудинкову територію біля неї.
У дворику, дбайливо облагородженому гібіскусами та жоржинами, періодично збираються для вирішення нагальних проблем та просто на дружні посиденьки. Самостійно акумулюючи кошти на утримання спільного майна, наразі знаходяться за крок до створення ОСББ – залишилося лише наважитися зробити це.
Історія будівництва
Розпочиналося все у 1993 році, коли природоохоронна установа викупила проєктно-кошторисну документацію на 15-квартирний житловий будинок по вулиці Івана Франка у споживспілки, і почала його зводити. Потреба у житлі назріла, бо на квартирному обліку в заповіднику знаходилося 15 сімей його працівників, які мешкали в гуртожитку КБЗ.
Цеглу для будівництва завозили з Берегова, згодом з Чернівців. Залізобетонні конструкції поставляли підприємства області. А робочу силу та техніку орендували у заводу «Конденсатор». Споруджували будинок і будівельники заповідника. Столярку виготовляли у власній майстерні.
І тоді, й тепер будівля вирізняється від сусідніх, бо зведена не за стандартним проєктом. Її родзинка – дах, з викладеними цифрами 550 (з нагоди цієї річниці Рахова).
Ордери отримали за кілька днів до 2006-го року
Як пригадує одна з власниць квадратних метрів у заповідницькому будинку Вікторія Бундзяк, ордери на отримання відомчого житла більшість новоселів отримали 27 грудня 2005-го року.
Вікторія добре запам’ятала урочистість обстановки, бо до того, з 1997-го, їхня сім’я з трьох осіб тулилася в одній кімнатці заповідницького гуртожитку. Проживання на одинадцяти з половиною квадратних метрів із загальною кухнею і санвузлом нині вони з посмішкою називають «дев’ятьма роками суцільної радості».
Новоспечені власники ордер отримали, але зрозуміли, що розслаблятися рано. Їм дісталися буквально голі стіни з незаскленими вікнами, без настилу підлоги, комунікації без розведення… Докладати рук було до чого. І все робили з бюджетної зарплати та власними силами. Благо, руки ростуть з потрібного місця. Хоча на все витрачалося й нині витрачається набагато більше часу, ніж у професіоналів.
За 15 років не раз щось підрихтовували, ремонтували та вдосконалювали не лише у власній квартирі, яку приватизували два роки тому. Вони – одні з тих мешканців багатоповерхівки, котрі дбають не тільки про свою квартиру, а й загалом про весь будинок та територію навколо, проявляють ініціативу та підтримують таку з боку сусідів під час вирішення проблем щодо утримання будинку. Без них не відбуваються дружні посиденьки чи якесь інше спільне проведення часу.
Коли ж стає тісно у чотирьох стінах, їздять господарювати на придбану у Великому Бичкові дачу.
Фото: Вікторія Бундзяк
Йосип – з Міжгір’я, Вікторія – з Луганська
Йосип Бундзяк закінчив ЛНУ та працював у Карпатському біосферному заповіднику за направленням в лабораторії лісознавства з 1996-го. Через рік науковий співробітник-грунтознавець супроводжував учасників молодіжного наметового табору-експедиції «Ойкос» і в урочищі Товстий грунь познайомився з Вікторією, яка здобула спеціальність біолога в Луганському педінституті. Та зустріч стала доленосною і незабаром пара одружилася та перебралася в гуртожиток заповідника. Півтора року дружина сиділа без роботи, займалася переважно вихованням доньки та вивчала українську мову.
Згодом працевлаштувалася у відділ екоосвітньої роботи КБЗ. Пізніше стала його начальником.
Йосип займався дослідженням властивостей ґрунтів високогір’я Українських Карпат до 2014-го. А з часу, як відгукнувся на призов на військову службу під час першої хвилі мобілізації, до нині не розлучається з нею. Двічі побував у зоні АТО: впродовж 2015-2016 та 2019-2020 року.
Наразі підполковник Йосип Бундзяк забезпечує реалізацію реформи військкоматів як виконувач обов’язків начальника Рахівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Звідси ходила до другої школи та в музичну, а згодом пішла у світ донька Бундзяків Валерія: спочатку на навчання до Ужгорода, у ліцей з поглибленим вивченням гуманітарних предметів, потім – до Львівського нацуніверситету.Фото: Вікторія Бундзяк
В будинку проживають троє кандидатів наук
Оскільки будинок зводився для працівників Карпатського біосферного заповідника, його мешканцями є працівники природоохоронної установи. Серед них троє мають науковий ступінь:
- завідувач лабораторії екологічного моніторингу КБЗ Петро Папарига – кандидат геологічних наук
- начальник відділу науково-дослідної роботи та міжнародної співпраці Юрій Беркела – кандидат фізико-математичних наук
- завідувач ботанічної лабораторії Микола Волощук – кандидат біологічних наук.
Найстарший за віком у будинку – старший науковий співробітник, ентомолог Євген Ляшенко. Приїхав до Рахова з Росії, після закінчення біофаку Куйбишівського університету, та піввіку присвятив вивченню метеликів.
Наймолодша мешканка заповідницької п’ятнадцятиквартирки – Аліса Данільян (внучка попереднього директора КБЗ Миколи Рибака). А загалом вверх-вниз сходинками п’ятиповерхівки бігали й бігають 18 дітей. В основному їх у сім’ях по одному – двох.
З цієї багатоповерхівки здобувати вищу освіту відправилося 5 студентів.
На жаль, двоє з перших новоселів вже відійшли у Вічність: інженер з охорони праці Іван Данів та старший науковий співробітник, кандидат біологічних наук, орнітолог Богдан Годованець.
Богдана Годованця вже немає, але саме він садив гібіскуси, викладав тротуар, цементував сходинки у підвал...
Першість в облагородженні будинку належить Богдану Годованцю - кандидату біологічних наук, старшому науковому співробітнику, співавтору "Червоної книги", автору чисельних наукових праць вітчизняних та міжнародних видань. Як і всі генії, був надзвичайно простою людиною, брав участь у всіх справах щодо благоустрою будівлі і її території. Безвідмовний, трудолюбивий (в 12 років залишився без батька і на селі потрібно було самому виконувати всю найважчу роботу) садив гібіскуси, пересаджував туї, носив грунт, демонтовану плитку з міста, якою викладав тротуар біля заповідницької багатоповерхівки, цементував навколо будинку, сходинки у підвальне приміщення, міняв плафони...
Є тут і друзі менші
Серед друзів менших, які мирно уживаються з мешканцями будівлі, – семеро котів, хом’як, пікінез та мальтійська болонка.
Фото: Вікторія Бундзяк
Кажуть
На місці цієї багатоквартирки була будівля єврейської синаноги, згодом – меблевий магазин.
