У рубриці «Здивовані» Рахів.Сіty планує розповісти про людей, які чимось здивували краян у різні роки Незалежності. Кожен з нас сам і по-своєму визначив би критерії відбору персоналій для цього, й, напевно, обрав би за достойника когось іншого.
А ми, гортаючи сторінки «Зорі Рахівщини» за 30 років, вибрали цих наших місцевих «малих українців», які у певний час потрапили на шпальти газети, вразивши загал своїми здобутками. Розпочнемо з тих, хто вже відійшов у Вічність, але залишили про себе добрий слід.
Рік 1991-ий: білинський лівша Іван Доробан дивував міні-храмами з «мікродощечок»
Шанувальникам мистецтва добре відоме ім’я рахівського художника Івана Васильовича Доробана, який залишив по собі чималий спадок своїх полотен. А ось його тезка – народний умілець з Білина – зоставив нащадкам виготовлені власноруч дивовижні міні-храми з «мікродощечок». Їх представляв на різного рівня виставках творів майстрів декоративно-прикладного мистецтва.
Не лише зовнішній вигляд церков, а й дзвіниці, хрести, колони, ікони, хоругви, розп’яття, вівтар – все відтворював з найменшими подробицями. Кожен елемент виготовлений з такою любов’ю і вивершеністю форм, що не можна від цього видива відвести зачарований погляд. Милуючись і заглядаючи всередину, відчуваєш якесь душевне піднесення...
Перший його витвір – сільську церкву з дерев’яних трісочок, брусків, гілок – забрали до Одеського історичного музею. Кілька незвичних виробів сакрального змісту білинський майстер віддав шанувальникам з Києва та Німеччини.
Одинадцять років тому Іван Васильович відійшов у засвіти. Але й нині три татові міні-церквиці дбайливо зберігає донька Марія Томашук.
З біографії Івана Доробана
Все життя, починаючи з 1956 року, Іван Васильович Доробан трудився в Рахівському лісокомбінаті. У роки Другої світової війни поповнив лави добровольців Червоної Армії. Його фронтові дороги пролягли через Словаччину та Польщу. Під Більськом отримав поранення – розривна куля попала в плече та вирвала весь суглоб правої руки.
З госпіталю, перед капітуляцією фашистів, виписався з інваліднісю. Та не відчував себе таким. Бо з дитинства, як і батько, був лівшею. Це врятувало од мук бездіяльності. Та інша біда «спіткала»: його арештували в 50-ті роки як «політично ненадійного».
Табірної баланди куштував недовго. B 1956 році реабілітували... Гіркота образи ще довго травила серце. Але робота на лоні природи вгамовувала незадоволення: бо люди в лісі працюють щирі, доброзичливі, надійні.
Вийшовши «на заслужений відпочинок», не знав, куди себе подіти. Переробивши все в домашньому господарстві, їздив на заробітки.
З чого почалася його творчість
Але постійно його творчій душі чогось бракувало. Тому спершу взявся виготовляти з ракушок шкатулки для прикрас. Проте вважав їх «ширвжитком». А якось узяв кишеньковий ножик і пішов у ліс...
Приніс додому кілька заготовок з вільхи, липи, осоки. Сів край столу й заглибився в роздуми. А ножиком все щось тесав, тесав... Згадував прекрасні готичні католицькі храми, які бачив за кордоном під час війни. Зринали в уяві й православні та греко-католицькі церкви. І захотілося передати витонченість їхніх форм у зменшеному вигляді.
Незабаром з’явилася перша міні-церква, дуже схожа з місцевою культовою спорудою. Далі були й інші, точну кількість яких його нащадки не знають. Лиш пам’ятають, що доробками він не торгував. Отримував задоволення від роботи та коли спостерігав, як люди отримують задоволення, розглядаючи вироби.
Рік 1995-ий: на слуху – ім’я «Соросівської вчительки» Гафії Григорівни Микити
У 1995-му на слуху вчительства Рахівщини було ім’я заступниці директора Рахівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Гафії Григорівни Микити. Адже вчителька біології стала володаркою Соросівського гранта – по 200 доларів щомісяця впродовж року.
Щоправда, й до того ця рахів’янка була відомою в райцентрі. Як-не-як, а на педагогічній ниві працювала з 1957 року. Завдяки вмінню улюбленої біологічки розкрити потенціал учнів, останні займали призові місця в районних та обласних олімпіадах та не мали проблем, складаючи іспит з цього предмета при вступі до вищих навчальних закладів.
А постійними відвідувачами музею природи, який Гафія Григорівна створила на громадських засадах у першій ЗОШ, були й колеги та здобувачі освіти з інших шкіл, науковці. Й давали високу оцінку і вчительці, і навчальному закладу.
Як рахівська вчителька стала володаркою Coросівського гранта?
Влітку 1994 року американський мільярдер-меценат Джордж Сорос прийняв рішення виділити значні кошти на підтримку кращого на теренах колишнього Союзу вчительства.
Роботу педагога оцінювали за певними критеріями. Дирекція міжнародної програми підтримки освіти в галузі точних наук, яку реалізовував в Україні фонд «Відродження», зробила це допомогою випускників середніх шкіл.
Тобто, у чотирнадцяти з 160 державних вищих навчальних закладів, які діяли на Україні, здійснили опитування студентів молодших курсів. Їхня географія була широкою: від Харкова, Донецька, Сімферополя, Києва, Одеси до Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Ужгорода. На запитання «Які вчителі математики, хімії, фізики, біології, що тебе вчили в школі, гідні звання «Соросівський вчитель», відповідали понад чотири тисячі студентів. Якщо одне й те ж прізвище було названо вісім разів, присвоювалося це звання.
Якщо вчителів називали троє-п’ятеро студентів, їм пропонувалося взяти участь у конкурсі. Ось так Гафії Григорівні Микиті надіслали анкету і реєстраційну форму для участі в ньому. Обробляли надіслані анкети з допомогою спеціальної комп’ютерної програми, а за основу оцінювання вчителя брали критерії: кількість його випускників, які стали студентами, кількість призів, отриманих на олімпіадах за фахом вчителя тощо. Таким чином, 355 педагогів отримали Соросівські гранти у розмірі 200 американських доларів щомісяця впродовж року, в т. ч. й вчителька з Рахова.
Г. Микита брала участь та виступила на першій конференції «Соросівських учителів», яка відбулася у Києві. Розповідала про стан викладання біології в школі та природоохоронну роботу.
«Соросівський вчитель» міг рекомендувати для вступу на будь-який природничий факультет Київського університету імені Тараса Шевченка по одному випускникові. Всі вони зараховувалися студентами без вступних іспитів.
З біографії Гафії Микити
Гафія Григорівна Микита народилася в Лугах. Навчалася в місцевій, Богданській та Рахівській середній школах, Ужгородському національному університеті.
Трудову діяльність розпочала в Лугівській восьмирічці, де її чоловік Василь Юрійович працював директором. У Рахівську середню школу №1 перевелася в 1965 році й трудилася там до 2003-го, обіймаючи посади вчительки хімії та біології, заступниці директора з виховної роботи.
З її ініціативи в 1994-1995 роках у школі було створено Кімнату природи, де були виставлені макети звірів, цінні рослини.
Померла у серпні 2003 року.
Нагадуємо, що редакцію Рахів.City можна підтримати: поширенням публікації у соціальних мережах; тривалим перебуванням на сайті і кліком на банерну рекламу, усною рекомендацією друзям читати Рахів.City, або донейтом: 5168 7554 5162 3462.
