Чи знаєте ви, що Рахів називали туристичним раєм і закарпатським Давосом? А про те, що Кобилецька Поляна була одним з найвідоміших курортів на Мараморощині? А про те, що поблизу Квасів ще в 1942 році відбувалися гірськолижні змагання?
Читайте наш матеріал та відкривайте для себе захопливу Рахівщину ХХ століття.
Дивовижні історичні факти та рідкісні світлини про Закарпатський край зібрано на Facebook-сторінці «Turystyka Zakarpattia / Туристика Закарпаття». Її автори – Богдана Носа, викладачка факультету туризму та міжнародних комунікацій Ужгородського національного університету та Віктор Суліма, поціновувач історії, перекладач з угорської мови.
«Закарпаття – наш рідний край. Тут ми народились. Turystyka Zakarpattia – наш внесок до збереження краєзнавства. Ідея створення сторінки виношувалась кілька років, але почали її реалізовувати на початку 2020 року. Разом ми проводимо багато часу над матеріалами. Сторінку ведемо з власної ініціативи та безоплатно, а увага читачів (особливо, з лайками і репостами) – наша єдина винагорода» – розповідають на своїй сторінці автори.
Публікуємо вибіркові світлини та факти зі сторінки «Туристика Закарпаття» про Рахівщину.
Рахів – туристичний рай
Переконані, що всі чули про Закарпаття як «малу Швейцарію». А чи знаєте ви, де знаходиться «закарпатський Давос»?
Рахів – найпопулярніше туристичне місто чехословацького Закарпаття (Підкарпатської Русі). «Тuristický ráj» і «podkarpatský Davos» писали про нього у пресі 1930-х рр. Саме на них припадає найвищий пік туристської відвідуваності міста.
За статистикою, 1935 р. у Рахові зареєстрували 10 тис. туристів, загалом по Рахівщині – майже 19 тис.!
Чим приваблював Рахів? Природою, народними традиціями і колоритом, туристичною інфраструктурою, лікувальним джерелом із лазнею «Буркут».
Фото: Туристика Закарпаття/Facebook
Окрім того, був відправною точкою до Ясіня, Квасів і Квасівського Менчула, популярних гірських вершин (Петроса, Говерли) тощо.
Саме зростання туристичного попиту Рахова зумовило потребу будівництва готелю у 1932-1933 рр. (з 1939 р. назва "Budapest”) - наймасштабнішого регіонального проекту Клубу чехословацьких туристів (відомої громадської організації) із кошторисом у 1 млн. крон.
Фото: Туристика Закарпаття/Facebook
Найбільшу увагу до цих країв виявляли чехи та німці, для організації їх подорожей діяли окремі туристичні бюро, а залізничним управлінням Чехословаччини відправлялись спеціальні турпотяги.
У празькій газеті 1936 р. зазначалось, що Рахів перетворився у «туристичну Мекку» для жителів Праги, Дрездена і Берліна. Згадувалось про функціонування тут 3 готелів та ресторацій із танцмайданчиками і джаз-бендами, кінотеатр із двома сеансами на тиждень, загальний благоустрій .... і спуск бокорашів як неабияку атракцію.
Фото: Туристика Закарпаття/Facebook
Дозвілля Рахівщини
Окрім плотогонів, популярним дозвіллям Закарпаття було плавання та відпочинок на воді.
Їм приділяли особливу увагу в туристичних путівниках і буклетах 1920-1940-х рр. У багатьох місцях при водоймах облаштовували зони відпочинку та пляжі (звичайно, різного рівня), які користувались попитом не тільки серед місцевого населення, але й туристів. Крім того, функціонували басейни.
А чи повірите ви, що про автотуризм Закарпаттям йшла мова у путівниках та інформаційних матеріалах ще в 1930-40-х рр.?
Цікаві маршрути мали різну тривалість та протяжність, а охопити все Закарпаття, у тому числі й Рахів, пропонувалось за 7 днів із зупинками для відпочинку та екскурсій. Маршрут пролягав населеними пунктами Ужок – Ужгород – Мукачево – Берегово – Виноградово – Хуст – Солотвино – Рахів – Ясіня – Говерла – Богдан – Тересва – Дубове – Усть – Чорна – Руська Мокра – Буштино – Синевир – Міжгір`я – Воловець – Свалява – Мукачево. Фото з подорожі Kamila Raichla 1938 року
Фото: Туристика Закарпаття/Facebook
Згадувались і гірські автотури. У суху погоду можна було доїхати близько до відомих вершин, зокрема Говерли, Петроса, Квасівського Менчула… Щоправда, такий рух потребував дозволу лісгосподарства.
Популярними були також походи в гори у будь-яку пору року, а в зимі – катання на лижах.
На фото – туристичний притулок на Менчурі взимку 1941 року.Фото: Туристика Закарпаття/Facebook
Транспорт
Транспортне сполучення – важлива передумова туристичної доступності територій. Відомо, що станом на 1939 рік мережа угорського автобусного сполучення державного перевезення складалась з 14 автобусних рейсів, серед яких Тересва – Ділове і навпаки (по 3 на добу) та Рахів – Богдан і навпаки (по 2 на добу) У 1940-х мережа була розширена. Як виглядали ці автобуси видно на світлинах з Рахова-Богдана.
Окремо організовувались перевезення на замовлення. Крім того, у цей час курсували автобуси приватних перевізників, у т.ч. туристичних. У туристських нотатках часто згадується про переїзди на невеликі відстані звичайним гужовим транспортом.
Важливу роль відігравало залізничне сполучення.
Фото: Туристика Закарпаття/Facebook
Мисливство на Рахівщині
Недоторкані дикі землі – так часто говорили про Закарпаття у минулому. І мова йшла, звісно, не лише про прекрасні гірські краєвиди для споглядання, але й про багату фауну. У гірських річках можна було порибалити, а в лісах і долинах – пополювати на диких тварин (зайців, кабанів, лисиць, оленів, вовків, ведмедів) і птицю (фазанів, куріпок, качок).
Австро-угорська аристократія довгий час розглядала територію Закарпаття як незмінне місце для такого дозвілля. Графи Шенборни часто полювали довкола свого мисливського палацу, у т. ч. на околицях Синяка; ерцгерцог Рудольф – неподалік Кобилецької Поляни та Великого Бичкова, а в с. Луг мав свій мисливський палац.
Мисливство і рибальство були важливими атракціями при курортних комплексах краю (напр., Кобилецькій Поляні, Синяку, Неліпині, Вишкові). Відпочиваючі із задоволенням приймали такі пропозиції. Для цього необхідно було отримати дозвіл у місцевих єгерів, а за окрему плату надавалось спорядження й організовувався супровід.
Перед вами фото відомого церковного діяча та педагога Я. Блашковича (з книги «Blaskovich emlékkönyv», укл. G. Móró Csilla), котрий у 1911 р. відпочивав у відомому на той час Вишківському замковому купелі та вполював ведмедя. За його спогадами, на околицях курорту зграї вовків були настільки багаточисельними, що без остраху нападали на пасовищах на стада свійських тварин, а відпочиваючі допомагали місцевим селянам впоратися із такою загрозою.
Фото: Туристика Закарпаття/Facebook
Мисливський палац австро-угорського престолонаслідника Рудольфа в околицях села Луг (ур. Кузій) Рахівського р-ну. був збудований на початку 1880-х рр. Зі сторінок тогочасної преси знаємо, що ерцгерцог часто приїздив в околиці Великого Бичкова і Кобилецької Поляни на кількаденні полювання, у т.ч. на ведмедів.
Після смерті Рудольфа (1889р.) палац почав занепадати. На початку 1910-х обговорювалась ідея відкриття тут державного санаторію для лікування туберкульозу, проте така ініціатива не реалізувалась.
Фото: Туристика Закарпаття/Facebook
Курорт у Кобилецькій Поляні
А чи знали ви, що колись Кобилецька Поляна була одним з найвідоміших курортів на Мармарощині? Саме так, хоча сьогодні цей факт є маловідомим.
Рекреаційний комплекс розпочав свою діяльність ще в 1815 році, а найбільшу популярність здобув на межі кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
Лікувально-оздоровчі послуги надавали на основі 3-х мінеральних джерел. Протягом століття комплекс розрісся до 2 готелів, 12 кабінок з ваннами, їдальні та ресторану, мав прекрасні прогулянкові зони із альтанками, штучне озеро із фонтаном. Влітку бажаючі могли розміститись у довколишніх будинках робітників сталеливарного заводу.
Для відпочиваючих організовувались програми дозвілля: музично-танцювальні вечори, ігри, екскурсії виробничими об`єктами та історико-культурними пам`ятками. Околиці приваблювали любителів мисливства. На цих теренах часто полював ерцгерцог та престолонаслідник Рудольф зі своїм двором.
Туристичні Кваси
Кваси (Tiszaborkút, Kvasy) – важлива частина туристично-рекреаційної Рахівщини. У матеріалах 1920-1940-х рр. їм приділялась досить помітна увага.
На що звертали увагу в путівниках тих років? Звичайно ж, квасівські мінеральні води, чудові гірські краєвиди та місцевий колорит. Знаємо, що станом на 1876 р. тут діяла невелика купіль із 3 ваннами та 3 житловими кімнатами. А дещо пізніше – вже кілька купелів та готелів-ресторацій.
Однією із купелей володів Rosenheck Jakab. Він вважався невеликим, хоча є статистика про 1500-1600 відвідувачів на рік. Заклад він успадкував від батька, а в 1887 р. відкрив при ньому ще готель-ресторацію. У 1888 р. подібний заклад заснував Rosenheck Móric. На архівних фото зберігся вигляд та назва ще однієї купелі – Popovics ásvány fürdó. Тобто наприкінці ХІХ ст. Кваси мали досить розвинуту курортну інфраструктуру.
Проте, найбільш відвідуваними були пансіонати Розенталя. На фото видно два окремі комплекси під № І та ІІ (вілла «Port-Artur»). Є дані про щорічний обіг 2000-3000 тис. ос. Відомим власником та управителем був Rosenthal Kálmán, котрий успадкував купелі від свого батька та суттєво розвинув їх.
Фото: Туристика Закарпаття/Facebook
Крім цього, у Квасах діяли заклади гостинності: переночувати та поїсти можна було як при купелях, так і в окремих закладах (напр., «Na pošte», «Erzsébet»). Багато туристів зупинялись у притулку на Квасівському Менчулі (у чехословацький період відомий як Měrkova chata; в угорський суттєво перебудований, переданий скаутській організації)
Околиці Квасів славились гірськолижними можливостями, у 1942 році тут проводились навіть змагання. Для любителів піших походів були промарковані гірські туристичні маршрути. Крім того, Кваси – вузловий пункт до Свидовецького масиву та г. Говерли
