До недавнього часу вважалося, що село Ділове (історична назва Требушани) вперше згадувалося у 1597 році, тобто наприкінці ХVІ століття. Однак історик-краєзнавець Микола Ткач дослідив інші дані й стверджує, що цьому населеному пункту поблизу суходільного географічного Центру Європи, – 610 літ. На основі чого він робить такий висновок?
Із даних «Літопису сіл Мараморощини» вчителя з Румунії Олекси Бевка
Це пов’язано з історичним нарисом україномовного села Вишавська Долина, яке розташоване на лівому (румунському) березі Тиси навпроти Ділового і Хмелевого (угорська назва Вішовельдь).
У шеститомній роботі «Історія карпатських русинів» закарпатський історик і фольклорист кінця ХVІІІ- початку ХІХ століть Михайло Лучкай цю територію називає «Вишшою» (вищою від інших) і гористою, де ще до VІ століття н. е. проживали слов’яно-сарматські племена під назвою «біссени» (вони займалися обрядовими танцями, під час яких входили в екстаз, немов би бісилися), яких пізніше підкорили літописні білі хорвати.
Можливо, в цій місцевості й тепер десь проживають їхні нащадки, які нікуди не пішли звідси й до яких з часом долучилися вихідці з Галичини, Буковини, а також з населених пунктів Рахівщини: Ясіня, Богдана, Рахова та деяких інших. Особливо це стосується Требушан-Ділового та Вишавської Долини, прізвища корінних місцевих жителів яких в абсолютній більшості є однаковими, що свідчить і про їхні можливі родинні зв’язки.
Про це плем’я також згадує на початку уже ХХ століття інший закарпатський історик о. Иреней Кондратович, у труді «Исторія Подкарпатской Руси для народа», що «середньовічні латинські грамоти багато пишуть за семигородських біссенів під якими тільки і руських треба розуміти». А ця місцина знаходилась тоді на крайньому північному сході (в куті) у складі Семигородщини, яка ще називалася Трансільванією.
Фото: Діловецька сільська бібліотека
Східна частина Вишовської Долини, про що писав О. Бевка, уже в 1411 році мала назву Білий Потік
Її місцеві люди і по нині називають «Білинською», точніше те, що залишилося від неї, адже вона та деякі інші – тепер територія Ділового. І тільки прокладання кордону Тисою, в яку в Хмелевому впадає річка Вишова (угорською Вішеу), їх було роз’єднано, бо з невстановленого часу до 1920 року це село адміністративно відносилося до Требушан.
А підрив нацистами у 1944 році мосту через Тису та з 1946 року закриття кордону остаточно розірвало спілкування між братами і сестрами по обидва береги і лише за допомогою коломийок, які самі їх і творили (спів пісень тодішня влада не забороняла), вони повідомляли про новонароджених, одружених, покійників та інші новини.
Цю частину села в давнину ще називали Требуша Поляна
Звідси назва села – Требушани. Очевидно – від волосько-молдавського (тепер румунського) або польського утворення з польської чи південнослов’янської основи, пов’язаної з особовим іменем Trebus (вперше в нашому краї згадується в 1214 році) й відповідно з місцевим поселенням Trebusan, що в перекладі на українську мову означає «вимоглива або активна людина». Можливо, це слово походить і від того, що тут мешканці активно і настійливо розшукували й знаходили рідкісні каміння з вмістом заліза й золота, а також добували різнокольоровий мармур, обсидіан, вапняк тощо. З них виготовляли різні вироби, які в процесі роботи, немов би «теребили».
Під час Другої світової війни наші люди, серед яких – і знавці української мови, що були в радянському полоні як угорські вояки або уже повернулися додому з війни проти нацистів, перевели слова «активні» та «вимогливі», як «ділові». Ось так, з 1946 року село Требушани, назва якого новій владі була не зовсім зрозумілою, стало Діловим. І йому цього року виповнюється 610 літ.
Чим відоме Ділове?
Тут народився Марко Бараболя (в миру Іван Федорович Рознійчук) – вчитель, український письменник-сатирик.
Тут розміщена пам’ятка архітектури національного значення – дерев’яна Церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка вперше згадується до 1750 року.
Неподалік села знаходиться двометровий кам’яний геодезичний знак географічного Центру континентальної Європи, який встановили географи з Імператорсько-Королівського військово-географічного інституту у Відні (Австро-Угорщина), які у 1885-1887 рр. виконували геодезичні дослідження на території Закарпатської області для запланованого будівництва залізниці між Раховом і Сиготом.
