Мабуть, усі рахів’яни помітили, наскільки пожвавішало культурне життя міста: почастішали музичні та літературні вечори, відбувся перший у Рахові концерт стендапу. Сьогодні ми познайомимо вас ближче з дівчиною, яка причетна до цього «двіжу». Її впізнають багато, адже ви не раз чули цей голос на музичних вечорах чи весіллях. А ще вона встигає навчати музики інших і викладати англійську мову.
Цікава та багатогранна Ольга ВОРОХТА розповіла Рахів.City, що ще хотіла б організувати на Рахівщині, як вдається поєднувати стільки занять і на якому весіллі мріє побувати. Читайте в інтерв’ю.
– Ви тільки рік, як повернулися до Рахова, але вже змогли його «розворушити»! Розкажіть, як почалася ваша співпраця із «Франко’3»? Хто, коли і як все це придумав робити у Рахові?
– Я дуже щаслива, що зустріла таких людей, познайомилася з ними ближче – Віталік Дубровський і Саша Мартин. Ми зналися й раніше, але зовсім з іншого боку. І от вирішили разом щось робити. Мені запропонували попрацювати у Франко’3 «арт-директором» – це образно кажучи, адже ми всі там арт-директори і всі вкладаємо дуже велику працю.
Тепер я можу сказати, що знаю хлопців з іншої, дуже крутої сторони. Це люди, які не лінуються щось робити, і я переймаю це від них. Вони дуже працьовиті та цілеспрямовані. Дуже приємно мати з ними справу, є чому повчитися. Думаю, що разом у нас непогано виходить.
Я переконана, що нема неправильних людей і неправильного часу. Все йде своєю чергою, і всі люди на нашому шляху зустрічаються нам не просто так.
Фото: Ольга Ворохта/Facebook
– Як вплинув карантин на культурне життя Рахівщини? Яких заходів, на вашу думку, бракує у районі?
– Карантин вплинув на культурне життя не тільки на Рахівщині, а по всій Україні і по всьому світу, тому тут говорити про окреме містечко нема сенсу.
Я думаю, що не вистачає танцювальних перформенсів, а щодо музики – не вистачає якогось джаз-бенду, хоча наша публіка не зовсім готова до такої музики. Хоча, під час проведення останніх літературників і музичних вечорів я зрозуміла, що в нас не настільки все погано. Люди непогано сприймають щось нове, навіть стендап, який ми провели нещодавно за участі Віталія Виклюка.
Думаю, нам варто більше зосередитися на фольклорно-мистецькому напрямку. Це може бути синтез різних жанрів – наприклад, музики і танцю чи музики і мистецтва. Ткацтво (моя сестра Оля Ворохта дуже гарно тче) можна поєднати: майстер-клас з ткання з вечором народної музики. Я знаю людей, які співають дуже круто народним вокалом. Це важливо не забувати.
Не дарма в нас у центрі стоїть пам’ятник з гуцулом, де написано «Знаймо хто’смо». Чомусь ми дуже часто це ігноруємо і женемося за чимось не нашим. Ліземо кудись дуже далеко, а свого, рідного не в змозі почерпнути як слід. Тому я думаю, що перш за все нам варто зосередитися на нашій культурі, розвивати нашу поезію, нашу музику, наше етнічне єство перш за все.
Фото: Ольга Ворохта/Facebook
Звичайно, в планах є організувати щось гуцульсько-патріотичне. Наприклад, я співала гуцульський хіп-хоп з виконавцем Бук з Буковини. Він поєднував хіп-хоп з гуцульською музикою, і це було дуже круто. Це мені відкрило інший світ: поєднання західної культури з гуцульським мотивом. І це може бути дуже класно! З цього я зробила висновок, що все-таки варто популяризувати наше.
Тим паче, українізація – це тепер модно. Це буде актуально. Ми з організаторами будемо відкриті до всіх ідей стосовно проведення заходу в такому плані.
– Ви часто берете участь у музичних вечорах у Рахові. Що найбільше любить публіка, які композиції співаєте найчастіше?
– Так, беру, особливо останніми днями у передноворічний час дуже щільний графік з корпоративами. Публіка абсолютно різна – від вікової категорії до музичних вподобань, кожен зі своїми принципами. Але до кожної публіки можна знайти підхід, і я думаю, що поки мені це вдається.
– Вас запрошують співати на весіллях. Як вважаєте, сучасне весілля на Закарпатті є більш європейським чи все-таки залишається місце для традицій?
– Я думаю, що весілля на Закарпатті відбувається по стандартному шаблону, як і по всій Україні. Люди особливо не заморочують собі голови, як це зробити, особливо якщо річ іде про проведення весілля в народному стилі.
В основному люди хочуть «гуцулки» танцювати і дотримуються обрядів, наприклад, завивання. Чогось яскравого, як це показують у фільмах, наприклад, у «Тінях забутих предків», немає. Нема такого «ВАУ!», як має бути гуцульське весілля. Тому ближче все-таки не до європейського, а просто українського шаблонного весілля з мінімальними вкладками наших місцевих звичаїв і традицій.
До речі, дуже хотілося би в нашому гуцульському Рахові побачити справжнє гуцульське весілля з кіньми, з тими звичаями, які 100 років тому наші предки проводили. Це було би класно.
Фото: Ольга Ворохта/Facebook
– Окрім виступів ви ще встигаєте працювати вчителькою – викладаєте музику та англійську мову. Як вдається все встигати? Який ваш секрет тайм-менеджменту?
– Насправді все дуже хаотично, особливо перед святами. Основне – це насамперед братися за головне і писати – записувати всі справи, це найкращий спосіб нічого не забути і організувати свій час.
– Пригадайте, коли почалося ваше захоплення музикою?
– Скільки себе пам’ятаю, з років трьох, відколи виконала свою першу пісню «Лілея». Відтоді і почала займатися і любити музику. Це напевно ще із самого народження. І тато, і мама слухали музику, до речі, кожен у різних жанрах. Це з’єдналося, і тепер я люблю всю музику.
– Хто ваші кумири у музиці? Що любите слухати?
– Точно сказати не можу, адже є різні напрямки і це просто не порівнювано. З народної музики однозначним кумиром є Івасюк, Мозговий. Легендарна «Червона рута» – це перша українська пісня, яка була знаною на весь світ.
Стосовно закордонних – однозначно західні виконавці, декілька і кожен по-своєму. Щодо класики, то люблю Вагнера, він революційний, строгий, і Моцарта.
Неправильно задавати творчій людині запитання про кумира, бо для мене кумирами є навіть мої учні, які класно справляються, і я думаю «Вау»!
– Чи хотіли б взяти участь у якомусь талант-шоу?
– Я брала участь у кастингу, але мене не транслювали на телебаченні. Це все дуже важко відбувається, можливо, в чомусь і несправедливо. Поки що не думала пробувати знову, але би хотілося, просто через брак часу я не встигаю щось зробити. Школа витягує максимум зусиль, а крім цього є ще декілька завдань, які обов’язково потрібно виконати. Якщо трапиться можливість – я обов’язково поїду.
– Ваші побажання читачам Рахів.City.
– Кожне побажання – це те, що ти хотів би собі. Тому дам побажання собі, і можливо хтось побачить там щось для себе.
Я бажаю кожній людині, і собі в першу чергу, розвиватися різносторонньо. Не бути зацикленим на одному напрямку, а з багатьох сторін дивитися на цей світ. Не обмежувати себе в чомусь у рамках розумного. І щоб не було, йти вперед, рухатись далі, падати і вставати, знову падати і вставати, йти до своєї мети і не боятися.
Сподобався матеріал? Тоді подякуй журналістам за роботу пригостивши їх кавою!
Нагадуємо, що редакцію Рахів.City можна підтримати: поширенням публікації у соціальних мережах; тривалим перебуванням на сайті і кліком на банерну рекламу, усною рекомендацією друзям читати Рахів.City, або донейтом: 5168 7554 5162 3462.
Також підписуйтеся на наші сторінки в Інстаграмі та Фейсбук
